МИСТЕЦТВО КОХАТИ, АБО ЩО ПОТРІБНО ДИТИНІ,
ЩОБ ВОНА ПОЧУВАЛАСЯ КОХАНОЮ.

Дитину можна порівняти з дзеркалом. Вона відбиває любов, а не починає любити першою. Якщо дітей обдаровують любов'ю, вони її повертають. Якщо їм нічого не дають, їм нічого повертати.
Потреба в любові і прийнятті, тобто потрібності іншому, — одна з фундаментальних людських потреб. її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини, основа її майбутньої самоповаги, почуття особистої гідності, впевненості у своїх силах.
Від природи інстинктивно відчуваючи, як життєво необхідна їй любов батьків, будь-яка дитина постійно, всіма відомими їй способами запитує у них: «Ви любите мене?» Вона запитує про це всією своєю поведінкою, іноді — словами. І в житті кожної дитини відповідь на це сакраментальне запитання — абсолютно найважливіша. Не отримуючи на нього однозначної відповіді, дитина намагається добитися батьківської любові доступними їй засобами. Вона може намагатися заслужити її беззаперечною слухняністю. Такі діти виростають залежними від оцінок інших людей, боязкими й нерішучими. Дитина може своєю поведінкою випробовувати батьківські почуття («А ось такого, поганого, все одно любите?»), вимагати уваги й любові батьків, а може й мститися, не отримуючи в достатній кількості ні того, ні іншого.
У глибині душі ми можемо відчувати палку любов до своєї дитини, але цього замало. Батьківська любов як почуття не повинна бути самоціллю, самоцінністю. Вона має мало сенсу, якщо діти її не сприймають. Річ у тім, що дитина не вміє читати наших думок і почуттів, а те, що ми робимо, вона не завжди сприймає як вияв любові.
Що ж потрібно дітям, щоб вони почувалися любимими?
1. Безумовне прийняття.
«Любов... усе покриває, всьому вірить, на все сподівається, все переносить». Ці мудрі слова лежать в основі всіх взаємин, пов'язаних із любов'ю. Любити дитину безумовно — значить любити її незалежно ні від чого. Незалежно від її зовнішності, здібностей, достоїнств і недоліків. Незалежно від того, чого ми очікуємо від неї в майбутньому, і, що найскладніше, незалежно від того, як вона поводиться зараз. Що б не зробила ваша дитина, не можна карати її позбавленням любові. «Ти мені подобаєшся, ти мені дорогий таким, яким ти є» — ці слова безцінні і для великого, і для маленького.
Безумовно приймати — не значить балувати. Приймати дитину — це означає вірити в те, що від початку її наміри й прагнення добрі, це означає визнавати за нею право на помилку, але це не означає, що ми маємо заплющувати очі на погану поведінку дитини, яка потребує нашого виховання, керівництва й дисципліни.
Ви можете навіть сердитися, гніватися й відкрито виявляти ці почуття стосовно конкретних вчинків та поведінки дитини. Адже в дитячих вихідках є чимало неприємного й навіть бридкого. Неприпустимо одне — виховуючи дитину, не можна використовувати як вплив свою любов, грати й маніпулювати любов'ю. Шукайте інших батогів та пряників! Батьківська любов — це те, чого дитина потребує без висування жодних умов. Вона має одержати любов просто так, даром. Хочете мати обдаровану дитину? — Обдаруйте її любов'ю.
2. Турбота й керівництво життям дитини.
Дитина приходить у світ безпорадною істотою, і турбота про неї — найнеобхідніша умова її виживання. Дорослішаючи, вона все менше потребує її й починає потребувати самостійності. Вчасно «відпустити» — це теж турбота. Однак передчасне прагнення деяких батьків перекласти на плечі дитини вирішення непосильних поки що для неї проблем («Чого ти скаржишся?», «Розбирайся сам!», «Ти вже великий — мусиш сам думати!») сприяють виникненню у дитини почуття залишеності, безпорадності, непотрібності, самотності, слабкості. Вона почувається нелюбимою.»
Якщо у дитини «не виходить», якщо вона «не знає, як...», якщо вона боїться — обов'язково допоможіть.
Інтерес дорослого до життя дитини, участь у вирішенні складних для неї проблем — важлива складова батьківської любові.
3. Схвалення незалежності, автономії дитини. Допомога й турбота викликає почуття взаємного задоволення тоді, коли дитина сама її просить. Але турботу вона може сприймати і як пригноблення, якщо поводитися з дитиною, як зі шматком глини, з якого турботливі батьки ліплять свою мрію. Як настирливе втручання в своє життя сприймає дитина і прагнення надто тривожних батьків застерегти її від найменших неприємностей — «аби чогось не вийшло». Щоб дитина почувалася любимою, необхідний певний баланс турботи й автономії, опіки і свободи. їй необхідно відчувати не тільки тепло турботливих, готових прийти на допомогу рук, а й сприймати, що батьки поважають її незалежність, дають їй можливість вибору, визнають за нею право на помилку, заохочують її самостійність. Інакше кажучи, виявляють любов до тієї внутрішньої сутності, того внутрішнього «Я» в дитині, котре, по суті, й є людиною, до тієї унікальної енергії чи активності, котра одухотворює людину, робить її індивідуальністю, відрізняє її від інших. До того в дитині, що, за великим рахунком, і потребує безумовної любові, на відміну від її вчинків, які ми маємо право оцінювати. Дитина тонко відчуває підміну і відрізняє справжню любов-турботу батьків до неї від їхньої занепокоєності своєю особистою педагогічною діяльністю чи своїм особистим спокоєм.
4. Пильна увага. Люблячі батьки проводять із дитиною багато часу. Однак для дитини важлива не кількість проведеного з нею часу, а те, як він проведений. Час, проведений із сином чи дочкою тільки за батьківським обов'язком, приносить мало радості обом. Особливо цінні й необхідні дитині хвилини пильної уваги. Пильна увага означає цілковиту зосередженість на дитині. їй необхідно почуватися важливою й значущою особистістю; вона хоче бути впевненою у своєму праві на неподільний, справжній інтерес, нерозпилену увагу й зацікавленість, турботливу зосередженість саме на ній, саме в цю хвилину.
Пильна увага дає дитині змогу відчути, що вона в очах своїх батьків найважливіша людина в світі. «Я зовсім сам на сам зі своєю мамою (татом)», «Цієї хвилини я найголовніший на світі для своєї мами (тата)» — ось що має відчувати дитина в цей момент, ось що є метою пильної уваги.
Пильна увага потребує часу. Але погляньмо у вічі істині: добре виховання потребує часу! Не отримуючи досить пильної уваги, дитина відчуває занепокоєння й незахищеність, бо розуміє, що все на світі важливіше за неї.
5. Вияв ніжних почуттів. Майже кожній дитині час від часу кортить дізнатися, як батьки до неї ставляться, отримати словесне підтвердження того, що її люблять. Часом діти прямо запитують про це: «Ти мене любиш?» І самі охоче вигукують: «Мамочко, як я тебе люблю! Ти у мене най-най!» Діти здатні прямо говорити про свої почуття до нас і чекають від нас того ж. Не треба боятися висловити свої добрі почуття, дитина має знати про них так само, як знає про ваше невдоволення нею, несхвалення якогось її вчинку. Прямий, щиросердий вияв почуття любові просто необхідний для повного емоційного розвитку дитини. Підтвердження того, що її люблять, особливо важливе для дитини в складні й відповідальні періоди — якщо в її житті виникають або намічаються зміни, якщо вона хвора, якщо їй важко щось дається.
6. Фізичний контакт. Часто вживані слова мають властивість знецінюватися. Але є інший спосіб ненав'язливо й природно повторювати дитині: «Я люблю тебе». Це фізичний контакт.
Не виключені «телячі ніжності». Але є й безліч інших способів дати зрозуміти дитині, що вам приємно бути з нею поруч: легкі обійми, дружнє поплескування, потиск руки, ласкавий дотик, потріпування волосся, жартівлива боротьба тощо. Вони мають бути природними, умиротворювати дитину, не бути демонстративними або надмірними, тривати доти й наскільки це приємно обом.
У ранній період розвитку хлопчики потребують таких самих ніжних виявів любові, як і дівчатка. В міру дорослішання потреба в обіймах і поцілунках у хлопчиків зменшується, але потреба у фізичному контакті залишається.
7. Зоровий контакт. Зоровий контакт — це головний засіб передавання дитині наших почуттів. Більшість людей не усвідомлює, наскільки це могутній і вирішальний чинник. Люблячий погляд — одне з головних джерел емоційного живлення для дітей. Відкритий, природний, доброзичливий погляд прямо в очі істотно важливий не лише для встановлення контакту з дитиною, а й для задоволення її емоційних потреб. Чим частіше батьки дивляться на дитину, намагаючись виразити їй свою любов, тим більше вона просякнута цією любов'ю. Очі батьків повинні постійно випромінювати ніжність і любов. Якщо батьки дивляться так на дитину тільки тоді, коли вона добре поводиться і вони можуть нею пишатися, дитина сприймає їхню любов як обумовлену. Якщо батьки використовують зоровий контакт тільки в негативному ключі, дивлячись «виразно» в очі дитини, дорікаючи, критикуючи, повчаючи, закликаючи до порядку, у дитини може сформуватися неправильне уявлення про те, як батьки насправді ставляться до неї.
Іще небезпечніше у вигляді покарання спеціально уникати дивитися в очі дитині. Це діє на неї гнітюче й спустошливо. І може статися, що ці важкі хвилини вона не забуде ніколи в житті.
8. Дисципліна, керівництво життям дитини. Мабуть це багатьох здивує, але дитина не менше від дорослих за¬цікавлена у встановленні певних правил поведінки й порядку. Це робить її життя більш зрозумілим і передбачуваним, створює відчуття безпеки. Діти інтуїтивно відчувають, що за батьківським «не можна» криється турбота про них. Якщо батьки знімають із себе обов'язки підтримувати порядок і дозволяють дитині те, чого не дозволяють своїм дітям інші батьки, вона може відчути, що їм до неї байдуже.
Чому ж тоді стільки конфліктів із приводу дисципліни? Річ у тім, що насправді діти повстають не проти самих правил, а проти того, як їм ці правила підносять, проти силових, авторитарних методів, якими часто користуються батьки.
Дисципліни набагато легше добитися, коли дитина відчуває, що її по-справжньому глибоко люблять. Ця впевненість дозволяє їй змиритися з керівною роллю батьків без ворожості й обструкцій.
Як цього домогтися, ви тепер уже знаєте!